Інтенційна структура образу

Ця праця має на меті описати видатну «ірреалізуючу» функцію свідомості, або «уяви», та її ноематичний корелят — уявне (уявлення).

Ми дозволили собі вживати слово «свідомість» у дещо іншому значенні, ніж зазвичай. Вираз «стан свідомості» передбачає для психічних структур певну інерцію, пасивність, що, на нашу думку, суперечить даним рефлексії.

Ми вживатимемо термін «свідомість» не для позначення монади та сукупності її психічних структур, а щоб називати кожну з цих структур у її конкретній особливості.

Отже, ми говоритимемо про свідомість образу, перцептивну свідомість тощо, надихаючись одним із німецьких значень слова Bewusstsein.

IV. Третя характеристика: образна свідомість покладає свій обʼєкт як небуття

Всяка свідомість є свідомістю чогось. Нерефлексивна свідомість спрямована на обʼєкти, гетерогенні щодо неї самої: наприклад, образна свідомість спрямована на дерево, тобто на тіло, що є зовнішнім для суті самої свідомості. Свідомість виходить із себе самої, вона трансцендентує. 

Якщо ми прагнемо описати цю свідомість, то потрібно, як ми переконалися, породити нову свідомість, що зветься “рефлексивною”. Оскільки первинна є цілковито свідомістю дерева. Однак, необхідно остерігатися: всяка свідомість наскрізь інтенціональна. Якщо образна свідомість дерева, наприклад, була б тільки обʼєктом рефлексії, то значить, що у нерефлексованому стані вона була б несвідомою сама себе, що є протиріччям. Отже, попри те, що вона не має іншого об’єкта, крім дерева як образу, і є сама об’єктом лише для рефлексії, вона все ж повинна містити певну самосвідомість. Ми скажемо, що вона володіє іманентною та не-тетичною свідомістю себе. Однак опис цієї не-тетичної свідомості — не наше завдання. Проте очевидно, що наш опис образної свідомості не буде повним, якщо ми не спробуємо зʼясувати: 

1. Як нерефлексивна свідомість покладає власний обʼєкт? 

2. Як ця свідомість з’являється самій собі в не-тетичній самосвідомості, що супроводжує покладання об’єкта? 

Трансцендентна образна свідомість дерева покладає дерево як об’єкт. Проте вона покладає його в образі, тобто у своєрідний спосіб, відмінний від свідомості перцептивної.

Часто вважають, що образ спочатку конституюється за зразком сприйняття, і ніби щось (таке як «редуктори», знання тощо) втручається згодом, щоб нівелювати його до рівня образу. Отже, об'єкт в образі спочатку конституюється у світі речей, щоб потім заднім числом бути вигнаним з цього світу. Але ця теза не узгоджується з даними феноменологічного опису. Крім того, в іншій праці ми вже показали, що, якщо обʼєкти сприйняття та уяви не даються свідомості як різнорідні (sui generis), не залишиться жодного засобу, щоб розрізнити ці два способи даності об’єкта. Одним словом, ми засвідчили непридатність зовнішніх критеріїв для визначення образу. Отже, якщо ми взагалі можемо говорити про образи — якщо сам цей термін щось означає для нас — це можливо лише тому, що образ, сам по собі, у своїй внутрішній природі містить елемент радикальної відмінності. І цей елемент, як ми побачимо, виявляє себе у позиційному акті образної свідомості — завдяки рефлексивному дослідженню.

Всяка свідомість покладає свій обʼєкт, і кожна у власний спосіб. Сприйняття, наприклад, покладає свій обʼєкт як такий, що існує. Образ, так само, охоплює акт віри, або ж позиційний акт. Цей акт може набувати чотирьох форм, і виключно чотирьох: він може покладати обʼєкт як неіснуючий, або як відсутній, чи як такий, що існує деінде; він також може “нейтралізуватися” — тобто не покладати об’єкт як такий, що існує. [10] Два з цих актів є запереченнями; четвертий відповідає зупиненню або нейтралізації тези (позиції). Третій, попри свою позитивність, передбачає неявне заперечення природного й актуального існування об’єкта. Ці позиційні акти — і це зауваження є вирішальним — не додаються до образу після його конституції: позиційний акт є конститутивним для образної свідомості. Адже будь-яка інша теорія не тільки суперечила б даним рефлексії, а й знову втягла б нас в ілюзію іманентності.

Така позиція відсутності або небуття може мати місце лише на рівні квазі-спостереження. Адже, з одного боку, сприйняття покладає існування свого об’єкта; з іншого боку — концепти, знання покладають існування сутностей (універсальних есенцій), що конституйовані відношеннями і є байдужими до «тілесного» (буквально — з плоті й кісток) існування об’єктів. Осмислити концепт «людина» — означає не покладати нічого, крім сутності, адже, як каже Спіноза:  

«Істинне визначення кожної речі охоплює й виражає тільки природу самої визначуваної речі; звідси й таке спостереження: жодне визначення не охоплює й не виражає певну кількість індивідів [11]…»

Мислити П’єра як конкретну концепцію — означає мислити сукупність відношень. Серед них можуть бути просторові визначення (П’єр у відрядженні, у Берліні — він адвокат у Рабаті тощо). Але ці визначення додають позитивно даний елемент до конкретної природи «П’єра»; їм ніколи не притаманний той заперечувальний, негативний характер, який мають позиційні акти образу. Вислови «відсутній», «далеко від мене» можуть мати сенс лише в межах чуттєвої інтуїції — інтуїції, що являє себе як така, що не може здійснитися.

Наприклад, коли раптово з’являється образ померлого, якого я любив, мені не потрібно жодної феноменологічної редукції, щоби відчути болісний удар у грудях: цей удар є частиною самого образу, бо він є прямим наслідком того, що обʼєкт образу даний як відсутність присутності.

Безсумнівно, існують судження сприйняття, які включають нейтралізований позиційний акт. Це трапляється, коли я бачу людину, що наближається до мене, і кажу: «Можливо, ця людина — П’єр». Але саме це призупинення віри, це утримання від позиції стосується тієї людини, яка йде. Стосовно неї я сумніваюся, що вона — П’єр; отже, я не сумніваюся, що це людина. Інакше кажучи, мій сумнів обов’язково передбачає позицію існування на кшталт: «до мене йде людина».

Натомість сказати: «Я маю образ П’єра» — це означає сказати не лише: «я не бачу П’єра», а й: «я взагалі нічого не бачу». Особливість інтенціонального об’єкта образної свідомості полягає в тому, що його немає тут і що він даний як такий, або ж що він не існує і даний як неіснуючий, або навіть що він узагалі не даний.

Породити в мені образну свідомість П'єра означає здійснити цілеспрямований синтез, який збирає безліч минулих моментів, який стверджує ідентичність П'єра через його різні «появи» і який надає цьому ідентичному об'єкту певний аспект (профіль, вигляд у три чверті, на повний зріст, погруддя тощо). Цей аспект є непереборно інтуїтивним: те, на що спрямована моя поточна інтенція, — це П'єр у його тілесності, цей П'єр, якого я можу бачити, чути, торкатися, настільки, наскільки я можу його бачити, чути і торкатися. Це тіло, яке обов'язково знаходиться на певній відстані від мене, яке обов'язково має певну позицію стосовно мене. Але ось у чому річ: цього П'єра, до якого я можу доторкнутися, я водномить припускаю і як такого, до якого доторкнутися неможливо. Мій образ його — це певний спосіб не торкатись його, не бачити його, спосіб не бути на певній відстані, в певній позиції. Віра в образі постулює інтуїцію, але не постулює П'єра. Характеристика П'єра не в тому, що він не-інтуїтивний, як можна було б подумати, а в тому, що він «інтуїтивно відсутній», відсутній для інтуїції. У цьому сенсі можна сказати, що образ обволікає певне небуття. 

Його об'єкт не є простим портретом, він стверджує себе: але, стверджуючи себе, тим самим він себе і руйнує. Яким би яскравим, яким би зворушливим, яким би сильним не був образ, його об'єкт завжди буде даний як небуття. Це не заважає нам реагувати на цей образ так, ніби його об'єкт присутній, ніби він знаходиться перед нами: ми побачимо, що може статися, коли ми спробуємо всім своїм єством реагувати на образ як на сприйняття. Але двозначний і фальшивий стан, до якого ми таким чином приходимо, лише підкреслює щойно сказане: даремно ми намагаємося через власне прагнення об'єкта створити у собі віру в те, що він дійсно існує; ми можемо на мить замаскувати, але не зруйнувати безпосереднє усвідомлення його небуття.

10 Це призупинення віри залишається позиційним актом.

11 Ethique, I, prop. VIII, sc. II, trad. Boulainvilliers.