РОЗМОВИ(INTERVIEW),
ПРОЕКТ(ABOUT),
ТЕЛЕГРАМ(TELEGRAM),
ІНСТАГРАМ(INSTAGRAM),
КІНОКЛУБ(KRAЙ),
IN ENLISH(LANGUAGE),
ТЕКСТИ(TEXT),
РЕПОРТАЖИ(L'AVVENTURA),
(DOCUMENTARY), (L'AVVENTURA)
JI.HLAVA IDFF: "ВУДСТОК ДОКУМЕНТАЛЬНОГО КІНО"
ВОЛОДИМИР РОМАНЮК
29.11.23
З 24-29 жовтня відбувся 27-й міжнародний фестиваль документального кіно Ji.hlava, один з найбільших фестивалів документального кіно у Центральній та Східній Європі. Голландський історик кіно Томас Елсаессер, який спеціалізується на кінофестивалях, охарактеризував Їглавау як «одне з найоригінальніших свят, яке я коли-небудь відвідував», а португальський режисер Мануель де Олівейра оголосив його «Меккою документального фільму».
ДИВІТЬСЯ ДАЛІ
Їглава — це маленьке чеське містечко; дорога сюди автомобілем від Праги складає трохи більше години, але багато відвідувачів приїжджають на автобусах. Цього року я також добирався автобусами з пересадками Лодзь-Брно-Їглава. Але навіть сидячи в автобусі я відчував наближення фестивалю.
Фестиваль завжди проходить в останній тиждень жовтня, й відтепер ясно-жовте листя, що літає у повітрі, асоціюється у мене з документальним кіном.
Вже кінцевій зупинці я усвідомив, що більшість пасажирів — це, власне, такі ж як і я відвідувачі фестивалю. Вони прибувають з різних куточків світу: це і студенти кіношколи, так і професіонали з кіноіндустрії. І всі хочуть провести кілька днів у Їглаві, щоб зосередитися на кіно.
Є можливість переночувати у спортзалі з іншими кінолюбителями, а це дійсно інший досвід, порівняно з фестивалями в столицях, тому що ці фестивалі для місцевих жителів, які йдуть дивитися фільми після роботи чи школи. Тому, як на мене, кожен, хто вперше їде сюди, повинен провести ніч у спортзалі, щоб відчути цей «Вудсток документального кіно». Минулого року я спромігся аж на дві ночі в спортзалі, але мінус у тому, що потім доводиться висипáтись у кінозалі. Найкраще — це прийти на фільми о дев'ятій ранку, там зазвичай фільми «спостереження», котрі тривають коло трьох годин з напів пустим залом, де не соромно заплющити очі, й дати відпочити спині. Цього ж року я вирішив більш зосередитись на кіно, тож дозволив собі спати у ліжку.
Ще одна характерна риса міста в осінній період — це густий туман. Втім блукання містом у пошуках потрібного кінотеатру супроводжує біла лінія на тротуарі. Виявляється, що всі фестивальні локації з’єднані між собою білою фарбовано лінією. Біла фарба на тротуарі у туманний вечір — це наче світло маяка у темну ніч, що веде крізь туманний лабіринт в один з кінозалів.
Фестиваль відкриває свою завісу в місці, яке залишається його домом, у «будинку культури» DKO. А глядачі знайомляться з фільмом «Це Гавел, ви мене чуєте?» чеського режисера Петра Янчарека. Стрічка демонструє кадри останніх років життя першого президента Чехії Вацлава Гавела, які раніше не бачили. Великим подарунком були дотепні побутові сцени Хавела, одна з них, де він у гостях у Мілоша Формана крутив з ним в різні боки диван у спробі знайти пульт, який десь закотився. Водночас драматургія фільму поставлена так, що заглиблює глядачів в тему від’їзду та старіння.
В основі фестивальної програми лежать такі конкурси: «Opus Bonum» – міжнародні документальні фільми, новаторські за своїми темами та кіномовою. «Czech Joy» – останні вітчизняні роботи, «Testimonies» – це конкурсна секція, присвячена документальним фільмам, які розповідають про важливі соціальні, економічні, екологічні та політичні явища.
Секція «Fascinations» призначена для експериментальних документальних фільмів. Окрім кінопоказів, на відвідувачів чекали вистави, дискусії з режисерами, теоретиками та істориками кінематографії, зустрічі з професіоналами кіноіндустрії та інші події.
Також відбувся майстер-клас Бели Тарра. Угорський режисер, почав експериментувати у кіно, ще у віці 16 років. Його повнометражний дебют — «Сімейне гніздо». У 1982 році «Люди збірних конструкцій» отримав спеціальну згадку на кінофестивалі в Локарно. Після цього Тарр випустив «Альманах осені» (1984) і «Прокляття», який був номінований на першу Європейську кінопремію в 1988 році.
Під час майстер-класу режисер отримав почесну нагороду за внесок у світовий кінематограф. Це була неймовірна зустріч гуру з новим поколінням режисерів, під час розмови зал злився в одне ціле – це дійсно те, що робить фестиваль унікальним.
Програма фестивалю дозволяє режисерам, продюсерам та іншим представникам кіноіндустрії обговорити цікаві та хвилюючі питання: від створення фільму до його просування, і водночас запрошує нас до роздумів над кіно у світі з різних перспектив.
А після довгих сеансів кіно, ввечері, відвідувачі також мають змогу послухати музику наживо або ж випити келих вина у славнозвісному барі «Sokolovna». Слідуючи білою лінією потрапляєш до входу у бар, біля якого видніються старі сидіння з кінотеатру. Сидячи на них, ми спостерігали за тим, як густий туман ковтав людей, але водночас приводив до нас нових. І в якомусь сенсі тривало живе кіно, в якому відвідувачі крутилися й літали, наче жовте осіннє лисття. Вино і пиво розливалося, а розмови не вщухали. Коли ж туман вирішує усіх провести додому, то у барі залишається лише своєрідний натюрморт.
Дотримуючись свого девізу «Мислення через кіно», Ji.hlava виступає за креативне документальне кіно, пропонуючи до перегляду глядачам мистецькі й експериментальні фільми а також дискусії із заглибленням у кіно.
Inspiration Forum, що відбувається в рамках кінофестивалю, наповнює зали живим мисленням. Зазвичай він проходить у формі дискусії, де розмаїття думок оживляє тему, перетворюючи її на те, над чим варто замислитися. Мислення в публічному просторі відсторонено, або якось його бракує. Але чи може мислення бути замінене фільмом – послідовністю образів? Адже мислення –- це живий рух як і фільм з ілюзією руху. З власного досвіду виходячи з кінозали, я розумію, що зображення стає натхненням для дискусії, яка прагне осмислити певний досвід після перегляду фільму. А більш детально різницю між концептуальним мисленням і мисленням через фільм, описує чеський філософ Мирослав Петржичек у своїй книзі «Мислення через образ».
Закривав фестиваль показ фільмів від студенток першого курсу кафедри документального фільму FAMU. Шість молодих режисерок представили глядачам фільми у трьох категоріях - “мій погляд на реальність, на яку мені залежить” ; «репортаж» i “робочий процес”. Цікавим елементом є те, що фільми були зняті на класичну 16мм чорно білу або кольорову плівку. Як відомо кінозображення на плівці несе в собі якийсь буквальний фізичний слід у реальності, відбиток світла, що проходив через вулиці, будинки. Тому такий класичний метод створення кіно має ще більшу цінність в епоху цифрового кіно.
Нагороди 27-го Ji.hlava IDFF були вручені в DKO — в місці яке і відкривало фестиваль. Нагороду Opus Bonum за найкращий міжнародний документальний фільм отримав «Корабель» хорватського режисера Елвіса Леніча, а «Фотофобія» Івана Остроховського та Павла Пекарчика отримала нагороду Czech Joy за найкращий чеський документальний фільм. Журі секції «Testimony» високо оцінило «Могутній Афрін: під час повеней» грецького режисера Ангелоса Ралліса. А чеська стрічка «Чи є місце для мене, будь ласка?» режисерки Ярміли Штукової здобула приз глядацьких симпатій.
Переглянути решту нагород та заяв від журі можна тут.