Завдяки несподівано вдалій роботі Гая Річі «MobLand» у нас зʼявився привід подивитись та придивитись до серіалу: як до безпосередньо знятого британцем твору, так до серіалу як такого взагалі. Удача полягає у тому, що «MobLand» — це видатна робота Річі (на думку автора цього тексту — шедевр), оскільки вона одночасно проблематизує себе саму як зсередини (як конкретний твір), так і ззовні (як кіно-форма взагалі) — прокреслюючи свої власні внутрішні границі, вона рухає загальні кордони серіалу. Тобто говорити про «MobLand» не вийде без того, щоб не сказати про серіал вцілому. Слідуючи цій приємній необхідності, давайте поглянемо: що ж таке серіал, або: що саме робить серіал серіалом? 

Серіал – це не фільм, розбитий на частини, проте це епізоди, що складають єдине.

Стверджувати протилежне — це значить цілком розмивати границю між фільмом і серіалом, між одним (єдиним) та серією. Оскільки всередині єдиного відсутні границі, котрі натомість обовʼязково присутні у випадку серії. Так, можна перетворити фільм на серіал або навпаки — серіал у фільм: для цього потрібно додати (у першому випадку) чи зняти (у другому) границі між елементами (епізодами). 

Саме по собі слово “епізод” (ἐπεισόδιον / epeisόdion) означає втручання чи вторгнення. Відповідно, серіалом можемо назвати фільм, що зазнав втручання; такий, що складається не тільки з самого себе, а й включає у себе результати вторгнення — розриви. 

Однак у цьому випадку аж ніяк не йдеться про серіал як “розірваний фільм”, проте про деформований вид, про нову єдність, що більше не є однорідною, проте переплетеною переходами. Структура серіалу — це сплетіння епізодів з розривами, або розірваних епізодів. 

Тобто фільм та серіал співвідносяться приблизно як гончарство з мистецтвом кінцугі.  

Цікаво, що дистанція між фільмом і серіалом така ж, як і між фільмом і фото, адже кінофільм – це серія фотографій. Очевидно, що серіальна форма (з котрої поза сумнівом наживається індустрія) відображає саму структуру кіно, проявляючи її на новому рівні.

«MobLand» відображає основну проблему серіалу як твору — проблему спільного. Гай Річі працює зі самою ідеєю серіалу (навмисно він взявся за це чи “влучив” випадково — не важливо). З кожним наступним епізодом спостереження за розгортанням історії сімʼї Харріганів перед глядачем все чіткіше прорізається запитання: “А що між ними взагалі спільного?”

Піком стає війна зі Стівенсонами. Ситуація війни передбачає гостру конфронтацію зі взаємним намаганням противників утвердити свою єдність через знищення іншого. Здавалося б, у цих умовах сімʼя — “своє”, “спільне” — повинна перебувати у стані крайньої напруги, тобто консолідованості. Тобто всі члени, частини сімʼї мають підпорядковувати свою волю спільному та діяти виключно задля його утвердження. Проте всі слідують своїм персональним поривам: істерична Мейв нацьковує одних на інших, Конрад шаленіє від кожної дрібниці та не може зосередитись на справі, Кевін відключив телефон та поїхав зводити рахунки з привидом свого минулого, Ванесса плете персональні інтриги, Едді просто зайнятий плеканням своїх ментальних відхилень, а Брендон підмовляє Серафіну на чергову сумнівну аферу далеко від дому. Всі намагаються втекти, вислизнути з маєтку. Здається, що вони пробують втекти за межі самого екрану. 

“То що ж між ними взагалі спільного?”

Виключно Гаррі. Він не член сімʼї по крові, проте є тим єдиним, що в принципі уможливлює її існування. Він мотор і одночасно гальмо. Персонаж Харді — єдине спільне, що тримає сімʼю разом. Гаррі єдиний, хто проявляє вірність та слідує їй до кінця (принаймні першого сезону). Проте вірний він не персонально Конраду чи дружбі з Кевіном, але самій ідеї, самій спільності. Це особливо помітно проявляється у доцентровому русі його “приватної” сімʼї, що чим далі, тим ближче всмоктується в орбіту Харріганів (його дружина та донька буквально переміщаються з власного окремого помешкання до маєтку Котсволдс). Причина цього очевидна —  центром тяжіння Сімʼї-імперії і є сам Гаррі де Соуза. 

У всіх є свої маленькі приватні справи — тільки вони й турбують персонажів. Чи є якісь приватні справи у Гаррі? Відсутні. Він не може сходити до психолога з дружиною чи просто поговорити з донькою, більше того — нам жодного разу не показують як він спить чи відпочиває (за виключенням передостанньої сцени сезону). Він — завжди зайнятий спільним. Ідеєю, котра потрібна, доступна та зрозуміла тільки йому.

В описі до «MobLand» персонаж Гаррі описаний як “той, хто вирішує проблеми”. Ідентичні або схожі визначення чуємо вже з його уст на екрані. Це надзвичайно точно відображає саму суть Гаррі — він вирішує проблеми, а точніше — одну, єдину проблему на багатьох рівнях — проблему Спільного. Коли Гаррі отримав ножем в серце наприкінці останньої серії, то навіть не кліпнув — бо він не людина, але безпосередньо ідея. Ідея спільного, що вирішує сама себе. 

Залишається сподіватись, що продовження серіалу обовʼязково відбудеться, оскільки спостерігати за тим, як лаконічно, елегантно та тонко вирішує проблеми Гаррі де Соуза — це справжнє задоволення.

Це був погляд на «MobLand» ззовні. Згодом ми запропонуємо подивитися на проблему також зсередини її звичного середовища — з Британії, а точніше — з Лондону.