Короткий метр для режисера зазвичай стає простором пошуку або відшліфовування власних ідей і стилю. Це також можливість вільніше дихати, послабивши петлю індустрії, і прихисток для того, що з різних причин не увійшло до повнометражних фільмів. Пак Чхан Ук обʼєднує всі ці тези, та ще й проявляє себе як не аби який майстер короткої форми.

СУД / SIMPAN (1999)

Суд проходить крізь усі три фільми. Короткий метр — це розігрування ситуації, і Пак Чхан Уку для цього достатньо всього лише однієї кімнати. Властиво режисерові — кімнати моргу.

Простір усередині моргу: він належить ще до цього чи вже до того світу? Адже цей, сучасний світ у морзі лише собі тільки один привілей, одну функцію — засвідчення смерті через впізнання трупа. У морзі оформлюється розлучення тіла з людиною. Впізнається не сама людина (її більше немає), а тіло як факт розтотожнення колишньої єдності.

Труп — це просто факт. Робочий продукт. Робота ж чергується з відпочинком: тому поряд із трупом дотепно стоїть пиво. Усі метушаться над мертвими, а тим часом доля живих не викликає інтересу. Суд стає інерцією, і тут урятує хіба моторошне.

ЗНЯТО / CUT (2004)

У другому фільмі суд усе ще триває. Судять цього разу режисера. Один з акторів масовки викрадає його, прив’язує червоною стрічкою до декорацій стрічки, яку він якраз і знімає, та пропонує вибір: убити дитину або дружину. Не можеш же ти бути успішним та заможним, вчитися в Америці, знімати кіно й при цьому бути хорошою людиною — так не буває!

Фільм може здатися самоповтором, бо в ньому легко впізнати Пак Чхан Ука, якого ми любимо й знаємо: неочікувані твісти, помста, вихід за межі людського внаслідок неприродних учинків. Утім, у «Знято» режисер, імовірно, лише відточує власну майстерність і стиль. Знайома фінальна плутанина з "не тією людиною", саморефлексія над режисерською позицією поза власним героям, навіть якщо він втілює авторський задум — все це Пак концентрує у цій компактній історії.

НІЧНА РИБОЛОВЛЯ / PARANMANJANG (2011)

Очевидно, що без суду і трупа третя історія обійтися не може. Цього разу труп чіпляється волоссям за снасті рибалки — і немає більше ради його десь подіти.

Калейдоскоп живого та мертвого виливається у діалог біля затишного вогнища. Цей діалог — епізод з’ясування, яке триватиме до кінця фільму: де воно — поцей- і потойбіччя, і кому з ким та в якому з тіл зрештою потрібно прощатися. У фільмографії Пак Чхан Ука "Нічна риболовля" примітна і тим, що в ній автор рушає до корейської сільської глибинки. З її рітуалами, барвистими вірувананнями і дотепністю у відношенні до сімʼї.

Доволі сумбурна робота, комусь може здатися сирою. Однак це швидше режисерська спроба крізь сміх абсурду говорити на дуже інтимну тему. А може, Пак Чхан Ук просто хотів поділитися ритуалом традиційного корейського похорону зі захоплень, знятим на четвертий айфон. Для цього ж теж потрібна історія.