#festival

2 вересня стартував Венеційський кінофестиваль — найстаріший у своєму кінофестивальному роді. І це не прояв душної ерудованості, а частина атмосфери події: повернення Денні Бойла «Чорнилом» на екран, нові роботи Мартіна Макдони і Вернера Герцога — у розповіді Антуана Круазьє про перші дні фестивалю.

Цьогорічна програма Docudays «Деконструкції», що включає добірку від Довженко-Центру та три роботи, присвячені проблемі постколоніального — як на території Європи (Ірландія), так і на колишніх неєвропейських теренах (Нідерландська Нова Гвінея та Гвінея-Бісау), — вимагає критичного підважування.

Передювілейна єдиція Каннського кінофестивалю цього року відчувалася особливо гостро — мабуть, щоб не видати всіх турбот, відкладених на рік уперед, верховний лідер Тьєррі Фремо представив палке двотижневе есе в поетичній формі про бенкет під час чуми.

Наступна частина щоденника - голос набутої втоми, оскільки ці каннські дні зазвичай найскладніші.

Продовжуємо йти слідами цьогорічного Каннського кінофестивалю.

Протягом усього свого кіно-життя Девід Лінч записував легендарні щоденники, будь то майстрування власної лампи, бекстейдж зі зйомок фільмів чи прогноз погоди в Лос-Анджелесі.