Це кіно, засноване виключно на інтуїції та грі кольорових плям, яке зрештою перетворюється на дзеркало для наших власних страхів? Чи це спроба зафіксувати глобальну кризу сучасної людини? Пробуємо знайти логіку там, де автор її свідомо знищив.

Ніколас Віндінг Рефн повертається на великий екран — і, відверто кажучи, без нього тут бракувало барв. Саме колір стає одним із центрів його нової картини, а точніше — його своєрідний екстремум: неон. Після десяти років від «Неонового демона» Рефн розгортає перед нами його ремейк — «Її приватне пекло».

Моралізаторство Цукамото, «Прайм-тайм» Паттісона, повернення Нанні Моретті, останній сценарій Бертолуччі та спроба ітерації «Декалогу»

2 вересня стартував Венеційський кінофестиваль — найстаріший у своєму кінофестивальному роді. І це не прояв душної ерудованості, а частина атмосфери події: повернення Денні Бойла «Чорнилом» на екран, нові роботи Мартіна Макдони і Вернера Герцога — у розповіді Антуана Круазьє про перші дні фестивалю.

Чому персонажі у стрічках Ганеке прагнуть до власної смерті?

Почати трилогію з назви «Сепарація», як це робить Соня Гера, — рішення особливо влучне, адже саме процедура сепарації уможливлює розрізнення, закладає початок: створюючи дистанцію між першим і другим, вона покладає їх як окремі елементи. Проте й сама ця «cепарація» є ризиковою, адже здійснений надріз може виявитися не надто точним.