Антуан Круазьє (Антон Краснокутський)

2 вересня стартував Венеційський кінофестиваль — найстаріший у своєму кінофестивальному роді. І це не прояв душної ерудованості, а частина атмосфери події: повернення Денні Бойла «Чорнилом» на екран, нові роботи Мартіна Макдони і Вернера Герцога — у розповіді Антуана Круазьє про перші дні фестивалю.

Винесений у заголовок парафраз, без перебільшення, великого фільму Вернера Герцога (чия нова картина так гаряче всіма очікується), викликаний зовсім не метонімічним заграванням із тоталітарною сутністю «Агірре…» — ні, зближення тут відбувається за контекстуально-деміургічною ознакою: рівнянням на ретроградну точку зору Автора.

Сиквел культового для багатьох «Диявол носить Prada 2», звісно, може здаватися черговою спробою воскресити ще одну знайдену мумію нульових, яку вдало можна випустити у світло сучасності.

Передювілейна єдиція Каннського кінофестивалю цього року відчувалася особливо гостро — мабуть, щоб не видати всіх турбот, відкладених на рік уперед, верховний лідер Тьєррі Фремо представив палке двотижневе есе в поетичній формі про бенкет під час чуми.

Наступна частина щоденника - голос набутої втоми, оскільки ці каннські дні зазвичай найскладніші.

Продовжуємо йти слідами цьогорічного Каннського кінофестивалю.